26 червня - Міжнародний день боротьби з наркотиками. Тому розкриваємо тему особливостей підліткової наркоманії
Синтетика і психостимулятори – перше знайомство підлітків із наркотиками. Починають вживати у пубертатному віці (12-17 років), коли немає авторитетів, коли підлітку здається, що він все знає, все розуміє, він наймудріший. Починають із синтетики та психостимуляторів (амфетаміни, метамфетаміни, синтетичну марихуану («спайс»). Ці речовини викликають залежність вже після 2-3-х прийомів.
Для того, щоб дитина не вживала наркотики, необхідними є гармонійні стосунки в сім’ї. Важливо, щоб вона почувалася потрібною і бажаною. Батьки, а не вулиця, повинні підказувати підлітку, як йому жити і поводитися. Юні наркомани – це не обов’язково діти з неблагополучних чи незаможних сімей. Не рідкість, коли і в багатих сім’ях дітям приділяють занадто мало уваги. Буває, що мама – в Італії на заробітках, а тато випиває. Або ж тато приходить і йде, бо має іншу дружину. За підлітком доглядає бабуся, яка дбає лише про те, щоб дитина була сита. Бабуся взагалі не знає, що таке наркотики. А мама тим часом відправляє гроші. Тоді й виникають ситуації ризику.
Лякати дітей страшними історіями про наркотики – не вихід. Адже страх ніколи не буде тим чинником, який стримуватиме підлітка від спроби. Важливим є особистий позитивний приклад від батьків, довіра та відверті розмови на цю тему. Якщо тато і мама (або ж, принаймні, хтось один із них) матимуть хороші взаємини з дитиною, то шанс, що підліток почне на вулиці вживати наркотики, – невеликий.
Батьки повинні знати, як виглядає звикла поведінка дитини. Необхідно розумно контролювати свого підлітка:
- знати компанію, з якою спілкується неповнолітній;
- знати, куди дитина витрачає гроші, чи вона обідає в школі;
- встановити часові рамки, в межах яких треба повертатися додому;
- коли підліток заходить у дім, варто на нього обов’язково подивитися та поспілкуватися.
Якщо батьки мають хоча б здогадку, що їхній підліток вживає наркотики, – тривогу треба бити негайно. Часто бояться того, що дитину обов’язково поставлять на облік. Проте, перебування в наркологічному диспансері – це не обов’язково облік. Законодавство дозволяє перший раз лікуватися анонімно. Ніхто не перекреслює дитині шлях у життя. Є можливість допомогти і зупинити захворювання на початковій стадії.
В Україні відбуваються лише епізодичні акції боротьби з наркоманією. Однак, боротися і лікувати – це дуже вартісний і затратний процес. Проводити профілактику – дешевше і дієвіше. Починати потрібно з сімейного виховання, з дитячого садка, зі школи, щоб дитина ще до підліткового віку розуміла, що добре, а що погано; чого не варто пробувати і чому не варто.
Офіційна статистика не відображає реальну картину. Але на це є об’єктивні причини. Лікування у нас добровільне. Тобто лікарі мають право обстежити і лікувати дитину лише тоді, коли батьки підпишуть на це згоду. Натомість батьки роблять усе можливе, аби їхня дитина не «засвітилася» у закладах такого типу. Це пояснюється особливостями нашої ментальності, стереотипними уявленнями про «добре» і «погане», а також страхом перед людським осудом. Часто батьки не розуміють, наскільки складною є ситуація. Вірять, коли діти обіцяють, що впораються із залежністю самостійно. Але так не стається.
Підлітки є лише відносно свідомими. Усе починається із хибної впевненості: сьогодні я вживаю, а завтра вже не буду. У результаті – переходять на більш сильний вид наркотику.Наркотик дуже підступний..
Наркотик у пам’яті людини лишається до кінця життя. Як алкоголізм, так і наркоманія – це хронічні захворювання з рецидивуючим характером: якщо підтримувати організм, то хвороба не розвивається, але вилікуватися повністю – неможливо. Наркоманом стати легко, але вилізти з цієї залежності – це дуже складний і довготривалий процес. Це боротьба із самим собою, яка триває упродовж усього життя. Для того, щоб подолати залежність, людина має цього дуже хотіти.
Чим довша ремісія (час, упродовж якого залежний не вживає наркотики), тим більш імовірний шанс, що людина впорається з проблемою. Бажання вжити наркотик може з’явитися і через десятки років. Головне, щоб хворий зміг не піддатися спокусі і не вжити. Це бажання – хвильове, недовготривале, але настільки сильне, що з ним дуже складно боротися.
Чорнобаївський районний центр
соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді
