Його поезія житиме вічно: Василя Симоненка згадували на Черкащині
Видатному поету Василю Симоненку цьогоріч виповнилося б 82 роки. Сьогоднішнього вечора його згадували в обласній філармонії.
– Важко переоцінити значний літературний спадок, який встиг залишити нам Василь Симоненко, – сказав перший заступник голови облдержадміністрації Віталій Коваль, – його роль для відродження новітньої української культури. Такими, як він, були і Василь Стус, і Володимир Івасюк і ще десятки талановитих та відчайдушних людей. Їх намагалась знищити тоталітарна система. Однак злісні методи й чинники не могли вбити незнищенне століттями – а саме волю української нації до життя у власному домі на своїй Богом даній землі. Це пропагував свого часу Василь Симоненко. А сьогодні наша духовність повертається. І дуже добре, що ми відроджуємо нині нашу правдиву українську історію, силу поетичного слова, славні традиції.
У вечір пам’яті традиційно відзначили лауреатів Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка. Голова конкурсної комісії, професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Володимир Поліщук нагадав про те, що переможців конкурсу визначають вже в 22-ге. Ще в 90-их роках започаткували цю премію обласна адміністрація та обласна рада.
– Престиж Премії зростає, – наголосив Володимир Поліщук. – І приємно, що кожного року збільшується кількість учасників. Так, цьогоріч на премію за кращу поезію претендували семеро осіб, за прозу – сімнадцятеро. У результаті, в номінації «За кращу першу поетичну збірку» перемогла полтавчанка Олена Задорожна, в номінації «За кращий художній твір» – Наталія Доляк з Вінниці.
Олена Задорожна сказала, що їй надзвичайно приємно отримати премію ще й тому, що вперше за скільки років вона відправиться саме на Полтавщину. А це так символічно:
– Василь Симоненко – неначе той місточок, який з’єднує Черкащину й Полтавщину. Ваш край для мене – особливий, близький серцю, бо насправді я дуже люблю Холодний Яр, а ще маю тут багато друзів. Причиною ж появи збірки стала теперішня війна на Сході. У ній описані співпереживання бійців. До речі, в збірці в одній з поезій я згадую вашого земляка – Максима Преснякова, командира розвідроти 93-ї бригади. На жаль, ось вже 2 роки, як він загинув в АТО під Донецьким аеропортом. Отож, ця нагорода – це посвята і йому зокрема.
Пані Олена каже, що для неї Василь Симоненко – це постать вічно молодого шукача:
– Мені б хотілося, аби жилка поетової незламності була в кожному з нас, адже, пручаючись та опираючись обставинам, ми все ж досягаємо результатів. Тому маємо продовжувати його справу, якщо хочемо утвердити те, що він відстоював.
Натомість Наталія Доляк розповіла, що для неї Василь Симоненко насамперед людина, котра не мислила життя без рідного краю, Батьківщини.
– Мені ця тема надзвичайно близька, – сказала Наталка Доляк. – Сама ж я мешкала за кордоном певний час, але потім зрозуміла, що довго без рідної землі жити не можу. Власне цьому й присвячений мій роман.
Зауважимо, переможці отримали почесні відзнаки та грошові премії.
