Ніхто не забутий, ніщо не забуте
В суботу в селі Бакаєве урочисто відкрито і освячено Пам’ятний знак у вигляді дерев’яного хреста та оновлену пам'ятну дошку на монументі в пам’ять тих, хто поліг на полі брані, хто пожертвував своїм життям заради Батьківщини.
– Єдина можливість віддати належне солдатам Другої світової війни – зберегти пам’ять про тих, хто забезпечив не тільки життя цілих поколінь, а й наше з вами народження.
Це наш святий обов'язок перед майбутніми поколіннями, перед пам'яттю загиблих співвітчизників, – зазначив у своєму виступі голова райдержадміністрації Сергій Джоболда.
Перед присутніми виступили Франківський сільський голова Геннадій Романенко та очевидець тих подій, житель села Бакаєве – Василь Григорович Кононенко.
У мітингу взяли участь представники районної виконавчої влади, місцевого самоврядування, депутат обласної ради Микола Пошиваник, духовенство, активісти та мешканці села Бакаєве.
Ініціаторами та спонсорами у виготовленні пам’ятних знаків виступили голова та активісти з громадської організації «Народна самооборона».
Довідково:
76 років назад у трагічні вересневі дні 1941 року, на території Чорнобаївського району під селом Хрестителеве фашисти розташували щось на зразок пересильного пункту, через який по етапу пройшли з Оржиці на Золотоношу, Мехедівку, Пальмиру тисячі військовополонених для пересилки до Рейху чи в інші концтабори.
В період з 15 по 17 вересня 1941 року 5 армій Південно-Західного фронту, а це 665 тисяч солдатів і командирів попали в оточення. Розпочалося нещадне винищення наших бійців.
У нелюдських умовах, біля села Бакаєве, із перших днів окупації діяв табір для військовополонених. Без їжі, води, позбавлені найнеобхідніших умов існування, під відкритим небом, у кар’єрі щодня перебували тисячі наших солдат. Більш як півтора місяці люди навколишніх сіл були свідками нелюдських мук, допомагали їм, чим могли.
Щодня тут помирали від знесилення, голоду, ран десятки полонених. Скільки їх захоронено на цьому полі – вже ніхто не підрахує.
Колишній військовополонений Петро Сергійович Щукін, який перебував у бакаївському таборі, у своїх спогадах говорив: « у вересні 1941- го під Оржицею попали в оточення 21-ша, 5-та , 38-ма та 26-та армії Південно-Західного фронту. Нас гоном гнали через Хрестителеве на Бакаєве. Тих хто не міг іти, дострілювали. В таборі знаходилось 7-8 тисяч полонених. Померлих чи вбитих щодня викидали за колючий дріт, туди, де тепер стоїть пам’ятний знак».
Йому вдалось втекти, його прихистили добрі люди, ризикуючи своїм життям, у Веселому Хуторі, потім у Лукашівці. На щастя Щукін залишився живим. Ще у 1985 році приїздив у Бакаєве відвідати братську могилу побратимів.
У місцевій школі з 80-их років і досі ведеться пошукова робота: на уроках пам’яті розповідають, хто з жителів села, ризикуючи своїм життям, допомагав військовополоненим: Параска Василенко, Варвара Бондар, Антоніна Лук’янець, Антон Корак… Військовополоненому Петру Щукіну врятувала життя Марія Кочеткова, й він через 40 років знайшов свою рятівницю.
За інформацією відділу організаційної роботи,
інформаційної діяльності та звернень громадян
апарату райдержадміністрації
