Чорнобаївська районна державна адміністрація
Чорнобаївський район, Черкаська область

У Каневі пройшли заходи з нагоди 156-ї річниці від дня перепоховання праху Тараса Шевченка

Переглядів: 329

    22 травня делегації з усієї Черкащини та з різних куточків України  зібралися у Каневі з нагоди 156-ї річниці від дня перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі.

    Розпочалися заходи з панахиди за упокій Т.Г. Шевченка в Успенському соборі.

    Голова райдержадміністрації Сергій Джоболда, помічник голови Черкаської обласної ради, депутат Чорнобаївської районної ради Анатолій Нужний та делегація Чорнобаївського району взяли участь у пам’ятній хісту «Останнім шляхом Кобзаря» в честь річниці перепоховання Шевченка.

 

 

    Учасники урочистої  ходи поклали квіти до пам'ятника Івана Підкови, після чого відбулась урочиста церемонія покладання квітів на могилу Т. Г. Шевченка за участю офіційних осіб та делегацій. Далі вшанували пам'ять покладання квітів до пам’ятника герою України Олекси Гірнику, який у переддень 60-ї річниці проголошення самостійності України Центральною Радою (22 січня 1918) вчинив акт самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації.

    Біля підніжжя гори на території Нижнього парку Шевченківського національного заповідника проходила виставка-ярмарка, у якій взяли участь народні умільці майже з усіх міст та районів області. Майстри з Чорнобаївського району представили свої роботи з бісероплетіння, в’язання та вишивки.

 

За інформацією відділу організаційної роботи,

інформаційної діяльності та звернень громадян

апарату райдержадміністрації

 

Довідково:

 

Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його (на Смоленському кладовищі) спочатку і поховали. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій...».

Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі (особливо багато було тоді молоді). З Києва 8 (20 травня) 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Церемонія перепоховання великого Кобзаря перетворилася на справжнє, хоч і сумне, свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу. Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд. «І повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», - згадує сучасник. Везли хлопці і чоловіки, а потім навіть і дівчата – декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленим віттям, і вона була схожа на зелений килим. Попереду несли Кобзарів портрет, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув.

Над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття. На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. У 1889 році влаштовано перший музей Шевченка. У 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою.

 

 

 

Іван Підкова – козацький отаман і господар Молдови. За підписом під єдиним збереженим у польському альбомі початку XVII ст. портретом Підкови, він „був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев’яну стіну, то його треба було вирубувати”. Разом з отаманом Яковом Шахом Підкова на прохання молдовських бояр пішов на Молдову і 29 грудня 1577 року здобув Ясси. Підкову було проголошено господарем, але згодом турецько-волоська армія змусила козаків залишити Молдову і повернутися в Україну. На вимогу турецького султана король Польщі Стефан Баторій наказав стратити козацького ватажка. Йому було стято голову у Львові на площі Ринок 16 червня 1578 року.

20 травня в Каневі на вулиці Монастирок відкрито пам'ятник козацькому отаману Івану Підкові. Меморіальний знак славетному гетьману Івану Підкові та в його образі – всім українським козакам-лицарям, які знайшли, як і пізніше Шевченко, вічний спочинок на Чернечій горі, є гармонійним прологом до відтворення Козацької церкви Покрова Пресвятої Богородиці, збудованої у 1701–1702 роках з ініціативи гетьмана Івана Мазепи та Переяславського єпископа Захаревича козаками-ченцями в урочищі Монастирок під Чернечою горою. Церква була невіддільною частиною стародавнього Канівського монастиря, в якому поховані славетні українські гетьмани Іван Підкова, Яків Шах, Самійло Кішка.

Пам'ятник у Каневі став третім пам'ятником І. Підкові в Україні. Досі їх було два: у Львові та в Черкасах. Авторами канівського проекту виступили львівські митці: скульптор Петро Кулик, архітектори Володимир Блюсюк, Костянтин Малярчук та канівський архітектор Ігор Ренькас. Продюсером проекту став голова благодійного фонду «Українська родина» Євген Козак.

 

 

 

Попри заборони, щороку 21 січня хтось клав червону калину на місце смерті Олекси Гірника. Спочатку про справжні обставини смерті Олекси повідомив його дружині лікар швидкої допомоги з Канева, Михайло Іщенко. Через декілька років, через рідних у Польщі і через зв'язки з рухом «Солідарність» звістки про вчинок Гірника передали на Захід. Відомості про Гірника спочатку поширювалися хвилями радіо «Свобода» — тільки після здобуття незалежності Україною, правда про вчинок Гірника була вперше оприлюнена в газеті «Літературна Україна». У 1993 р. в Калуші його іменем була названа вулиця і встановлена меморіальна дошка на його будинку.

Меморіальна дошка Олексі Гірнику на фасаді будівлі колишньої Станиславівської гімназії

Іменем Олекси Гірника названо Богородчанську школу № 1, в якій обладнано кімнату О. Гірника, а на подвір'ї школи встановлено меморіальний знак із зображенням героя. В Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби на вул. Тарнавського, 22 відкрито виставку, присвячену пам'яті Олексі Гірника, на якій експонуються світлини з родинного архіву Гірників, особисті документи, вишивки, які люб'язно надав його син Євген Гірник.

У 1999 р. створено Київський благодійний фонд ім. О. Гірника «Українським дітям — українське слово», товариство «Просвіта» оголосило 2003 р. роком Олекси Гірника. На місці смерті Гірника посадили кущ калини, а пізніше було додана й меморіальна дошка. У музеї збереглася копія листівки.

З 2001 року, щорічно 21 січня кілька десятків представників партій та громадських організацій традиційно вшановували його пам'ять на місці, де сталася ця подія. Зокрема в 2013 році були активісти від ВО Свобода, Конгресу українських націоналістів, «Просвіти», Всесвітньої координаційної ради, місцеві активісти Нашої України та інших партій. Традиційно поклали квіти до пам'ятника Шевченкові, до пам'ятного знака Олексі Гірнику. Читали вірші, присвячені йому, говорили теплі слова[1].

У період з 2010 по 2013 на вшанування пам'яті в Каневі не прибув жоден державний представник. Так само не відзначали на державному рівні і 100-річчя з дня народження Олекси Гірника в 2012 році.

« повернутися до списку новин